Долю обвинувачених в Америці в переважній більшості випадків вирішує не суд присяжних, на який батьки-засновники США покладали головні надії в забезпеченні справедливого судочинства та протистоянні тиранії, а система зізнавальних угод (plea bargains), що укладають за зачиненими дверима. Як до них ставляться адвокати й судді?
Краще менше, але дешевше
Переважна більшість заарештованих у кримінальних справах спочатку не визнають себе винними. Від них часто чуєш упевнену фразу: «Та в них нічого немає!» Проблема в тому, що прокуратура, як правило, не попросить у судді дати ордер на ваш арешт, якщо в неї ще немає солідної доказової бази.
Згідно із законом державне обвинувачення
зобов’язане надати людині неабияку частину зібраного проти неї компромату. Арештант ознайомлюється з ним, зазвичай доходить висновку, що його справи кепські, і в більшості випадків погоджується на пропозицію укласти угоду. Суть її в тому, що людина визнає себе винною в менш тяжкому злочині, а прокуратура натомість погоджується зняти з неї інше обвинувачення, за яким загрожує значно більший строк.
Зрозуміло, що виграє від такої операції ув’язнений. Наприклад, у 2012 році середній федеральний вирок за наркотики становив після зізнавальної угоди 5 років 4 місяці, тоді як обвинувачені, які пішли на суд і були визнані винними, отримали в середньому 16 років.
Прокуратура ж дістає змогу закрити справу й заощадити свої ресурси. До того ж американський суд — це завжди лотерея, і представиники обвинувачення не хочуть ризикувати.
Прокурори зацікавлені в тому, щоб ви визнали себе винним якомога раніше, тому що це дозволить їм не витрачати час і гроші на підготовку до процесу. За це вони попросять суддю врахувати при проголошенні вироку, що ви зізналися «своєчасно».
Особливо поширені такі угоди у федеральній системі США, де у 2014 році до суду дійшло менше ніж 3% кримінальних справ. Тобто понад 97% закінчились угодами. За 3 роки картина навряд чи помітно змінилася.
Був рік, коли за все літо в Манхеттенському федеральному суді не було жодного процесу. Величезний судовий хмарочос був порожній, якщо не брати до уваги нудьгуючих діловодів і судових приставів.
Хто не ризикує, той погоджується
Інститут угод між обвинуваченими та прокуратурою в США поширений куди більше, ніж в інших західних країнах. Але він існував не від самого початку.
До громадянської війни 1861—1865 рр. це було рідкісне явище. Після неї та імміграції, що різко збільшилася, стало значно більше злочинності, й угоди допомогли полегшити тягар, який звалився на судову систему. Злочинці, як і раніше, сідали в тюрму, але на менший строк, а прокурори швидше закривали справи.
Така система викликає нарікання з різних боків. Одні критики, особливо за кордоном, криво дивляться на ці «угоди з дияволом», тому що вони дозволяють злочинцям уникати належного покарання. Інші, навпаки, нарікають, що при нинішній системі винними себе іноді визнають зовсім непричетні люди, які переоцінюють зібрані прокуратурою докази й недооцінюють можливостей свого захисту.
Прихильники такої точки зору говорять, що люди приймають цілком раціональне рішення. Вони вважають за краще погодитися на відносно скромний строк і не грати в судову лотерею, програш в якій загрожує набагато суворішим покаранням.
Деякі дослідники підрахували, що від 2 до 8% американських засуджених опинилися в місцях позбавлення волі саме внаслідок самообмови.
У США сидить близько 2,2 млн чоловік, тому навіть якщо частка таких осіб — усього 1%, мова йде більше ніж про 20 тис. душ.
А судді проти
На сполох із цього приводу б’ють такі ліберальні юристи, як відомий манхеттенський федеральний суддя Джед Рейкофф. У 2014 році він надрукував у The New York Review of Books статтю під заголовком «Чому безневинні люди визнають себе винними», в якій закликав змінити систему пізнавальних угод. Зокрема, Д.Рейкофф запропонував залучити суддів у процес їх складання, який нині відданий на відкуп прокурорам і відбувається в таємниці від громадськості.
Американські судді не хочуть садити безневинних і вживають заходів, покликаних відсіяти обвинувачених, які себе обмовляють. Зокрема, протокол відповідних церемоній вимагає, щоб обвинувачений переконливо розповів про злочин, в якому він зізнається.
Буває, що суддя визнає його версію непереконливою та відмовляється прийняти зізнання. Права визнати вину й цим полегшити собі покарання в конституції США немає. Втім, судді відмовляються прийняти визнання вини дуже рідко.
Джерело: "Закон і Бізнес"
_03_03.png)
