Коли суд може поновити строк на оскарження (позиція ВСУ)

Коли суд може поновити строк на оскарження (позиція ВСУ)

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Водночас, як зазначив Верховний Суд України у постанові від 6.09.2017, необхідність виправлення такої помилки може слугувати обґрунтуванням для поновлення строку на оскарження.

Розглядаючи справу № 6-1422цс17, ВСУ звернувся до практики Європейского суду з прав людини. Зокрема, тлумачення ним такого основоположного аспекту верховенства права як принцип правової визначеності. Він означає, що жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. пп.51 і 52 рішення від 24.07.2003 у справі «Рябих проти Росії»).

Однією із підстав для поновлення строку на оскарження може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, п. 27 рішення від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України" та ухвала від 14.10.2003 у справі «Трух проти України»).

Як наголошує ЄСПЛ, суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (п.41 рішення від 29.10.2015 у справі «Пономарьов проти України»).

Тож поновлюючи процесуальний строк на подання заяви про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 6.11.2014, суд першої інстанції виходив з положень ст.73 ЦПК і мав на меті виправлення судової помилки, а саме непідвідомчість справи третейському суду. Крім того, наведені заявником доводи щодо необізнаності про ухвалення рішення у справі та тривале неотримання його копії підтверджуються належними і достовірними доказами.