Федорак Л.М. Проникнення до житла чи іншого володіння особи і проведення в них обшуку чи огляду у невідкладних випадках

Федорак Л.М., голова Гребінківського районного суду Полтавської області, кандидат юридичних наук

Уже майже п’ять років діє в Україні Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року [1]. За цей час до нього внесені численні зміни, деякі з них суттєвим чином змінили окремі інститути кримінального процесу. Проте застосування певних норм КПК так і залишається дискусійним як в судовій практиці, так і в наукових колах. А це, зокрема, норми, що визначають питання проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду. Адже останні є найбільш поширеними слідчими діями.

ВССУ ще у 2014 році було проведено узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи за період з 20 листопада 2012 року і до 01 травня 2014 року. Однак у зазначеному узагальненні із досліджуваної проблеми розкривається лише питання обшуку у невідкладних випадках через перерахування підстав для задоволення відповідних клопотань, що були поширеними протягом зазначеного періоду у судовій практиці [2].

Водночас питання розмежування підстав проникнення до житла чи володіння особи і проведення в них обшуку чи огляду; можливість проведення обшуку та огляду у невідкладних випадках та підстави для цього залишились не висвітленими та неоднозначно вирішуються у судовій практиці.

Власне, проблемні питання проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення у них обшуку чи огляду були предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема, Ю. П. Аленіна, О. М. Бандурки, Є. М. Блажівського, О. Л. Булейко, Т. В. Варфоломеєвої, В. Г. Гончаренка, Г. Ф. Горського, М. М. Гродзинського, С. Ф. Денисюка, О. В. Капліної, Н. В. Карпенко, А. Ф. Коні, О. П. Кучинської, О. Л. Леві, С. Я. Лихової, Л. М Лобойка, Є. Д. Лук’янчикова, В. Т. Маляренка, О. І. Михайлова, М. М. Михеєнка, А. В. Молдована, В. Назарова, В. Т. Нора, О. М. Олейняш, М. А. Погорецького, Ю. Є. Полянського, В. О. Попелюшко, О. Р. Ратинова, Г. В. Рибікової, Г. Ю. Рунова, С. О. Сороки, Г. В. Татаренка, В. Я. Тація, В. М. Тертишніка, В. В. Топчія, Л. Д. Удалової, В. Ю. Шепітька, М. Є. Шумила та ін. Проте більшість дослідників вивчали це питання побічно, в межах дослідження питань розслідування злочинів. Безпосередньо питанню недоторканності житла та іншого володіння особи як засади кримінального судочинства; проведення обшуку у невідкладних випадках присвячені праці О. П. Кучинської [3], В. Т. Маляренка [4], О. М. Олейняш [5], однак вони ґрунтуються на нормах уже не чинного на цей час КПК 1960 року. Хоча слід зазначити, що О. П. Кучинська та В. Т. Маляренко відповідну засаду судочинства аналізували також на основі проекту чинного на сьогодні КПК. Проте О. П. Кучинська основну увагу у своїй статті приділила визначенню поняття недоторканності житла чи іншого володіння особи. До того ж норми проекту нового КПК з його прийняттям зазнали суттєвих змін у питаннях, що є предметом дослідження.

О. В. Капліна, Н. В. Карпенко, Г. В. Рибікова, С. О. Сорока, В. В. Топчій, Г. В. Татаренко вивчали проблемні питання обшуку та огляду житла та іншого володіння особи згідно з нормами чинного КПК. Однак питання проведення обшуку чи огляду у невідкладних випадках В. В. Топчієм і Н. В. Карпенком висвітлено побічно [6], а іншими вченими взагалі не аналізувалось.

Таким чином, питання розмежування підстав проникнення до житла чи іншого володіння особи і проведення в них обшуку чи огляду; можливість проведення обшуку та огляду у невідкладних випадках та підстави вказаного є дискусійними та потребують вирішення, що і стало метою нашого дослідження.

Згідно зі ст. 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку [7].

Таким чином, Конституція України допускає проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку без рішення суду. Однак тільки у невідкладних випадках, пов’язаних із:

1) врятуванням життя людей та майна; або ж

2) безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

За змістом цієї норми Конституції України вбачається, що невідкладний випадок повинен бути пов’язаний або з одночасним врятуванням життя людей і майна, або ж із безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Необхідність врятування тільки майна або тільки життя людей не є підставою для неотримання рішення суду.

Також таке відхилення від загального правила отримання рішення суду допускається за умови встановлення відповідного порядку законом, що і було передбачено у КПК.

Зокрема, ст. 13 КПК встановлено таку засаду кримінального провадження, як недоторканність житла чи іншого володіння особи, що не допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом [1].

Так, ст. 233 КПК передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті (ч. 1). Ця частина, в свою чергу, встановлює, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді [1].

Згідно з ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді; огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи [1].

Таким чином, за змістом наведених норм КПК можна зробити такі висновки:

— проникнення до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою здійснюється або за добровільної згоди особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, або у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину слідчим, прокурором із невідкладним зверненням після такого проникнення прокурором, слідчим за погодженням з прокурором з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді;

— обшук здійснюється виключно на підставі ухвали слідчого судді;

— огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється виключно на підставі ухвали слідчого судді.

Власне, на підставі статей 233, 234 КПК прокурор чи слідчий у невідкладних випадках можуть увійти у житло чи володіння особи, щоб врятувати життя людей та майно або затримати осіб, які підозрюються у вчиненні злочину (за наявності підстав для затримання, визначених КПК), однак вони зобов’язані негайно звернутись із клопотанням до слідчого судді про проведення обшуку. І тільки після отримання відповідного дозволу прово- дити відповідну слідчу дію. Проведення обшуку до отримання такого дозволу є недопустимим. Натомість норма ст. 233 КПК не передбачає можливості звернення із клопотанням про проведення огляду житла чи іншого володіння особи.

З цього приводу В. В. Топчій зазначає, що ч. 3 ст. 233 КПК законодавець дає дозвіл лише на вхід до житла чи іншого володіння особи, а не дає можливість проведення у них слідчих розшукових дій. З метою врегулювання цієї ситуації вчений пропонує законодавчо закріпити можливість проведення огляду місця події в житлі чи в іншому володінні особи без отримання ухвали слідчого судді, а також внести зміни до КПК, чітко передбачивши, що в разі надання згоди власника огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведений без звернення до суду [6].

Однак із зазначеним не можна погодитись. По-перше, таке втручання (за згодою власника) може суперечити ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) у випадку відсутності мети такого втручання, визначеної частиною другою відповідної статті Конвенції та якщо воно не буде «необхідним у демократичному суспільстві» відповідно до тієї ж норми Конвенції.

По-друге, національне законодавство все ж допускає можливість проведення огляду житла чи іншого володіння особи без рішення суду у разі його проведення в межах огляду місця події у невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 3 ст. 214 КПК) [1], що є достатнім для реалізації завдань кримінального провадження та відповідає вимогам Конвенції і прецедентній практиці ЄСПЛ.

Адже згідно зі ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

А тому, якщо КПК передбачено випадки, за яких можливе проведення огляду житла чи іншого володіння особи без рішення суду, вказане є допустимим.

Необхідно звернутись також до норм Конституції України, яка має вищу юридичну силу та допускає проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку без рішення суду тільки у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину [7].

А тому огляд житла чи іншого володіння особи без рішення суду буде законним тільки у випадку його проведення у межах огляду місця події до внесення відомостей у ЄРДР у невідкладних випадках, пов’язаних виключно із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Це також узгоджується із ст. 8 Конвенції, частина друга якої допускає втручання у право на повагу до житла, якщо це здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб [8].

Законність проведення огляду житла без рішення суду до початку досудового розслідування була предметом розгляду ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мастепан проти Російської Федерації» (Mastepan v. Russia), скарга № 3708/03, §§ 37–46, ECHR 2010. ЄСПЛ зазначив, що проведення у ході огляду місця події огляду житла є втручанням у право на повагу до житла. Вказане право є дотриманим у випадку його здійснення «згідно із законом» (що має основу у національному законодавстві України), відповідно до мети, визначеної п. 2 ст. 8 Конвенції, та якщо воно є «необхідним у демократичному суспільстві». ЄСПЛ зазначив, що цілями втручання у право на повагу до житла у даній справі були огляд місця події, виявлення слідів злочину та інших речових доказів, що могли мати значення для розслідування кримінальної справи. Таке втручання, безсумнівно, здійснювалося з метою «запобігання злочинам», а тому відповідає цілям, визначеним у п. 2 ст. 8 Конвенції. Що ж стосується вимоги ст. 8 Конвенції, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві», то відповідно до усталеної прецедентної практики Європейського Суду поняття «потреби» передбачає, що втручання відповідає нагальній суспільній потребі й, особливо, що воно пропорційне переслідуваній законній меті. В цьому контексті ЄСПЛ перевіряє, чи були прийнятними в цій справі обмеження і умови, передбачені національним законодавством (зокрема, що були передбачені відповідно КПК РФ, а це зокрема, національне законодавство, яке дозволяло слідчому входити в житло проти волі проживаючих у ньому осіб з метою проведення огляду місця події, при цьому обмежуючи межі огляду «виявленням слідів злочину та інших речових доказів, з’ясуванням обстановки події, а також інших обставин, які мають значення для справи», огляд місця події супроводжувався повноваженнями з вилучення і не вимагав попередньої санкції суду, кримінальна справа могла порушуватися до або безпосередньо після огляду, крім того, огляд повинен був проводитися в присутності понятих, необхідність участі обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка або експерта визначалася за розсудом слідчого, складання протоколу огляду носило обов’язковий характер, особа мала право порушити подальшу судову перевірку законності дій слідчого). ЄСПЛ зазначив, що перераховані вище обмеження та умови були достатні, щоб виключити довільні огляди житла, а дотримання таких вимог забезпечило втручання у право на повагу до житла пропорційно переслідуваній законній меті і таким чином було «необхідним у демократичному суспільстві» із дотриманням ст. 8 Конвенції [9].

Враховуючи викладене, проведення огляду житла чи іншого володіння особи без рішення суду у межах огляду місця події до внесення відомостей у ЄРДР у невідкладних випадках, пов’язаних виключно із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, що передбачено національним законодавством України, відповідно до мети, визначеної п. 2 ст. 8 Конвенції, зокрема запобігання злочинам, з дотриманням обмежень і умов, передбачених національним законодавством (положення статей 214, 223, 237 КПК), не порушує засади недоторканності житла чи іншого володіння особи.

Аналіз досліджуваної засади кримінального провадження на підставі норм Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також справ, розглянутих ЄСПЛ, був проведений В. Т. Маляренком, що дало підстави йому стверджувати, що з точки зору міжнародно-правових актів законними можна вважати обмеження права на недоторканність житла, якщо: 1) вони мають правову основу; 2) їхні цілі є пропорційними (відповідними) шкоді, яка ними заподіюється; 3) діють тимчасово; 4) під час їх застосування не допускається будь-яка дискримінація; 5) є підконтрольними суду; 6) не застосовуються до кола абсолютно недоторканних прав і свобод; 7) про їх введення інформується світове співтовариство; 8) паралельно з ними існує механізм поновлення незаконно порушених прав і свобод; 9) у законі передбачена можливість їх оскарження [4]. Однак вказане може бути предметом окремого дослідження.

Підсумовуючи викладене, проникнення до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою може здійснюватись або за добровільної згоди особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, або у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину слідчим, прокурором із невідкладним зверненням після такого проникнення прокурором, слідчим за погодженням з прокурором з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді; обшук здійснюється виключно на підставі ухвали слідчого судді; огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється або на підставі ухвали слідчого судді, або у межах огляду місця події до внесення відомостей у ЄРДР у невідкладних випадках, виключно пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

При цьому, у будь-якому разі, проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення у них обшуку чи огляду, окрім відповідності згаданим вимогам національного законодавства, повинно відповідати меті, визначеній п. 2 ст. 8 Конвенції, зокрема запобігання злочинам, з дотриманням обмежень і умов, передбачених національним законодавством (положення статей 214, 223, 237 КПК).

До перспективних напрямів для подальших розвідок належать: право на повагу до житла згідно з Конвенцією та прецедентною практикою ЄСПЛ; проблемні питання розгляду клопотання про проведення обшуку на підставі ч. 3 ст. 233 КПК; відмежування поняття обшуку від огляду згідно з чинним законодавством.

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

2. Узагальнення ВССУ судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://sc.gov.ua/ua/uzagalnennja_sudovoji_ praktiki.html.

3. Кучинська О. П. Принцип недоторканості житла чи іншого володіння особи у кримінальному процесі / О. П. Кучинська // Вісник Академії адвокатури України. — 2012. — № 2 (24). — С. 125–129.

4. Маляренко В. Т. Про недоторканість житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 9 (49) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/ clients/vs.nsf/0/9B760C5CEC4F0E86C2256F2B00423ED6?OpenDocument.

5. Олейняш О. М. Перевірка законності обшуку житла чи іншого володіння, проведеного у невідкладних випадках / О. М. Олейняш // Актуальні проблеми політики [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://dspace.onua.edu.ua/hand le/11300/3315.

6. Топчій В. В. Проблемні питання проведення огляду та обшуку житла чи іншого володіння особи / В. В. Топчій, Н. В. Карпенко // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. — 2014. — № 4 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJR N&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=njuu_all&C21COM=S&S21C NR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21COLORTERMS=0&S21P03=I=&S21STR=%D0%96 69968%2F2014%2F4.

7. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/ 96-%D0%B2% D1%80.

8. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

9. Рішення ЄСПЛ у справі «Мастепан проти Російської Федерації» (Mastepan v. Russia), скарга № 3708/03, §§37–46, ECHR 2010 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22fulltext%22:[%22Mastepan%20v.%20Russia %22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22], %22itemid%22:[%22001-96693%22]}.