Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Федорак Л.М., голова Гребінківського районного суду Полтавської області, кандидат юридичних наук
Стаття присвячена питанню призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину. Зазначена вимога є загальною засадою призначення покарання. Стаття розкриває зміст цієї загальної засади призначення покарання обґрунтовує її визначення.
Ключові слова: призначення покарання; загальні засади; ступінь тяжкості зчочину.
Постановка проблеми. Пункт 3 ч. 1 ст. 65 КК України встановлює, що суд повинен призначати покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину. Однак законодавець не розкриває змісту вказаної загальної засади призначення покарання.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науці кримінального права також немає єдності думок щодо того, що саме включає зміст наведеної загальної засади призначення покарання. Це питання вивчали М.І. Бажаков, Л.Л. Кругліков. В.В. Полтавець, Т.В. Сахарук, М. Святенюк та інші.
Постановка завдання. Метою цієї статті є визначення змісту такої загальної засади призначення покарання як ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Виклад основного матеріалу дослідження. У науці кримінального права на сьогоднішній день досягнута одностайність щодо необхідності визначення ступеня тяжкості вчиненого через характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння.
Загальне визначення характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину з позиції їх сутності наводить Н.Ф. Кузнєцова [8, с. 69]. Вона вважає, що характер суспільної небезпеки складає її якість, ступінь же містить у собі кількість небезпеки злочину для суспільства. Таким чином, суспільна небезпека в її якісній і кількісній характеристиці (або тяжкість злочину) вказує, чим і наскільки злочин небезпечний для суспільства.
У п. З ч. 1 ст. 65 КК України законодавець вказує на необхідність врахування при призначенні покарання ступеня тяжкості вчиненого злочину. Під ступенем розуміють порівняльну величину, що характеризує розмір, інтенсивність чого-небудь; міру вияву чого-небудь [5, с. 1407]. На підставі вказаного ступінь тяжкості злочину слід розглядати як кількісний вираз небезпечності злочину з усіма її характеристиками, як якісними, так і кількісними.
Деякі учені вважають, що суспільна небезпека злочину передбачена при конструюванні статей Особливої частини КК і не може враховуватись при призначенні покарання [2, с. 314.; З, с. 47-48; 9, с. 28.; 10, с. ЗО.], інші виділяють типовий та індивідуальний ступінь суспільної небезпеки [7, с. 15-16; 4, с. 183-184]. До останніх слід віднести і погляди, згідно з якими на правозастосовному рівні можна оцінювати суспільну небезпечність діяння [б, с. 68].
На нашу думку, необхідно підтримати останню точку зору. Оскільки з позиції доцільності законодавцем визначений типовий ступінь та характер суспільної небезпеки певного виду діяння, а з позиції необхідності встановлення істини у справі у кожному конкретному випадку визначається ступінь та характер суспільної небезпеки вчиненого діяння. У цьому контексті слід погодитись із М. Святенюком, який зазначає, що суспільна небезпека, яка знайшла відображення у типовій санкції статті, не вичерпується ознаками складу злочину. Вчинення кожного злочину може супроводжуватись такими супутніми специфічними й індивідуальними особливостями, що мають велику кількість відтінків, які законодавець не включає у вигляді узагальнених, типових ознак у кримінально-правову норму [12, с. 45]. Таким чином, якщо відкинути існування індивідуального ступеня та характеру суспільної небезпеки, то відповідні особливості будуть випускатись із уваги і відповідно із самого процесу призначення покарання.
М.І. Бажанов такі особливості називає ступенем вираженоспгі ознак складу злочину [1, с. 44-51]. Вважаємо, що запропонований термін є не зовсім вдалим. Адже ідеться про специфічні особливості злочину, не включені в його склад, а по-друге, ке всі такі особливості мають ступінь вираженості. Тому, мабуть, найбільш вдалим буде все ж термін «індивідуальний ступінь тяжкості злочину» чи «ступінь тяжкості вчиненого злочину».
Необхідно також визначити зміст вказаного поняття.
На основі аналізу законодавства, судової практики та наукових робіт з цього питання Т.В. Сахарук виділяє обставини, що характеризують тяжкість злочину, і можуть зраховуватися при індивідуалізації покарання судом: спрямованість посягання; наслідки для здоров’я потерпілого, наслідки злочину у вигляді розміру матеріальної шкоди, інші наслідки; стадії завершеності злочину; додаткові ознаки складу злочину; суб’єктивні ознаки злочину; характеристика потерпілого та його відносин з винним [11, с. 54-56].
Як бачимо, перелік таких обставин досить широкий. Однак деякі формулювання, які застосовує автор, є неточними. Так, спрямованість посягання уже врахована при конструюванні складів злочину. Тобто вона характеризує типовий ступінь його тяжкості лочину. При індивідуалізації покарання повинен братись до уваги ступінь вираженості (інтенсивність) посягання. Те саме стосується наслідків, інших ознак складу злочину, позитивної чи негативної характеристики потерпілого, відносин з винним, якщо вони «ступають обов’язковими ознаками відповідного складу злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 68 КК України при призначенні покарання враховується ступінь здійснення злочинного наміру. Крім того, у зміст ступеня тяжкості вчиненого злочину слід включити причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
При призначенні покарання в ролі критеріїв визначення ступеня тяжкості чиненого злочину можуть також враховуватись показники, що характеризують співучасть, однак тільки ті, що не охоплюються характерними ознаками її форм і видів.
Що ж стосується кількості вчинених злочинів, то вказаний критерій виступає бов’язковою ознакою для більшості кваліфікованих складів злочину. Таким чином визначає типовий ступінь тяжкості вчиненого. А для тих злочинів, де відсутня відповідна кваліфікуюча ознака, для індивідуалізації покарання може бути застосована відповідна обтяжуюча покарання обставина, яка підлягає обов’язковому врахуванню при призначенні покарання. Таким чином, застосування вказаної обставини в контексті ступеня тяжкості вчиненого злочину веде до повторного врахування одного і того ж критерію двічі, що є недопустимим.
Слід зазначити, що у КК України в статті 12 ідеться про ступінь тяжкості злочинів. У пункті 3 частини 1 статті 65 цього ж Кодексу згадується про ступінь тяжкості саме вчиненого злочину. Зазначене дозволяє припустити, що законодавець також виділяє типовий (ст. 12 КК України) та індивідуальний (п. З ч. 1 сг. 65 КК України) ступені тяжкості злочинів.
Висновки. Таким чином, при призначенні покарання в ролі ступеня тяжкості вчиненого злочину повинні враховуватись ті характерні ознаки конкретного злочину, які не передбачені відповідним складом злочину, за який особа притягується до кримінальної відповідальності.
Список використаних джерел
_03_03.png)
